Bukachivtsi. Букачівці.

Фізико - та економіко географічне положення.

Селище міського типу Букачівці розташоване  на території західної України  в Рогатинському районі Івано-Франківської області. Ця територія відноситься до Рогатинсько – Ходорівського Опілля.

      Територія селища – лесова хвилясто-пасмова височина, розчленована річкою Свірж, яка є лівобережною  притокою  р. Дністра .У південній частині протікає р. Дністер, яка є найбільшою водною артерією західної України. Здавна цією рікою проходив торговий шлях із Прикарпаття до Чорного моря.

Від Рогатина Букачіці віддалене  28 км. у напрямі  на південний – захід. Відносно обласного центру селище знаходиться на півночі, відстань до якого  62 км. До Букачівців прилучено такі  населені пункти  Букачівська Слобода, Витань і Посвірж.

  Географічні координати центральної частини селища: 49º15’ пд. ш. і 24º30’ сх.д. Площа Букачівців становить 22 км².

    Межують Букачівці з такими населеними пунктами: на півночі з селами Колоколин і Чагрів; на півдні - с. Цвітова ( Калуський район); на сході – с. Тенетники ( Галицький район); на заході – с. Козара і Чернів.

    Букачівці мають зручне транспортне розташування, знаходячись майже по середині між Львовом і Івано-Франківськом. По його території проходить залізнична дорога Івано-Франківськ-Львів, має також автобусне сполучення з містами Івано-Франківськ, Рогатин, Калуш, Галич, Ходорів.

                                                                                                        Процик  О. Л.

Довідка.

Про зміни в адміністративно-територіальному поділі

території сучасної Івано-Франківської області.

(1752–19391)

Територія сучасної Івано-Франківської області після загарбання її

поляками в 1387 р. остаточно опинилася у складі Польського королівства (з

1569 р. – Речі Посполитої). За адміністративно-територіальним поділом

основна її частина входила до Галицької землі Руського воєводства. У свою

чергу, Галицька земля поділялася на повіти: Коломийський, Снятинський,

Галицький, а також Теребовлянський (нині – Тернопільська область).

Сучасні Долинський і Калуський райони Івано-Франківської області

належали до Львівської землі Руського воєводства. За даними подимного

реєстру 1735 р. у Галицькій землі було 717 сіл і 43 міста.

У 1772 р. внаслідок першого поділу Польщі між Австрією, Прусією і

Росією Галичина була приєднана до Австрії. Австрійські війська ввійшли у

Станіслав 25 жовтня 1772 р. У межах Австрії історична Галичина (сучасні

Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області) були штучно об’єднані

з частиною польських земель в одну адміністративну одиницю – коронний

край “Королівство Галичини і Лодомерії (Володимирії) з великим

князівством Краківським і князівствами Освенцімським та Заторським”.

Центром Галицького коронного краю було м. Львів, де знаходилось крайове

управління – Галицьке намісництво. Після запровадження австрійської

конституції 1867 р. Галичина, як і інші коронні краї імперії, отримала

автономію з власним сеймом і урядом (виділом), діяльність яких

регулювалась Крайовим статутом для Галичини 1861 р

За австрійським адміністративним поділом згідно з розпорядженням

міністерств внутрішніх справ, юстиції і фінансів Австрії від 24 квітня 1854 р.

Королівство Галичини і Володимирії з великим князівством Краківським і

князівствами Освенцімським та Заторським поділялося на адміністративні

округи (obwódy). Територія сучасної області входила до Станіславського,

Коломийського і частково Стрийського та Бережанського округів, які у свою

чергу поділялись на повіти:

– Гвіздецький, Городенківський, Заболотівський, Коломийський,

Косівський, Кутський, Обертинський, Печеніжинський і Снятинський

повіти входили до Коломийського округу;

– Богородчанський, Галицький, Делятинський, Надвірнянській,

Солотвинський, Станіславський, Тисменицький та Тлумацький повіти –

до Станіславського округу;

– Болехівський, Войнилівський, Долинський, Калуський і Рожнятівський

повіти – до Стрийського округу;

– Бурштинський і Рогатинський повіти – до Бережанського округу1.

Згідно з розпорядженням Міністерства внутрішніх справ від 23 січня

1867 р. округи були ліквідовані, а повіти укрупнені. На території області

було створено Богородчанський, Городенківський, Долинський, Калуський,

Коломийський, Косівський, Надвірнянській, Рогатинський, Снятинський,

Станіславський, Тлумацький повіти2, а в червні 1898 р. – Печеніжинський

повіт3. Станом на 1910 р. уся Галичина поділялася на 82 політичні й 190

судових повітів, які об’єднувалися в 17 судових округів.

Під владою Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії

західноукраїнські землі були до її розпаду в листопаді 1918 р., тобто майже

півтора століття, за винятком періодів їх окупації російськими військами у

час Першої світової війни.

У результаті Галицької операції, яка тривала з 18 серпня по 21 вересня

1914 р., російські війська захопили Східну Галичину. На основі

“Тимчасового положення про управління областями Австро-